У скарзі ДПІ за винятковими обставинами порушено питання про скасування всіх постановлених у справі рішень та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та додано судове рішення касаційного суду, в якому по-іншому застосовано вказані норми права.

Перевіривши за матеріалами справи доводи скарг та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що їх застосування у цій справі є помилковим.

ДПІ, приймаючи повідомлення-рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ, виходила з того, що зі змісту угод і наступних дій платника податку, який систематично продавав товар за ціною, нижчою за ціну придбання, вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ, що свідчить про зловживання правом на відшкодування ПДВ з бюджету, наданим Законом України "Про податок на додану вартість".

У цьому випадку судам слід було дослідити, чи були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету. Проте цю обставину суди всупереч вимогам частин 4 і 5 статті 11 та статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не досліджували, хоча вона має істотне правове значення.

Суди не зобов'язали ДПІ надати докази на обґрунтування своїх доводів і не витребували необхідних доказів з власної ініціативи.

Факт купівлі товару та продажу його в тому самому звітному періоді за ціною, значно нижчою за ціну придбання, може бути підтвердженням того, що ПП не мало наміру використовувати і не використовувало його у власній господарській діяльності.

Судами не з'ясовано, чи мали операції з придбання та реалізації реальний товарний характер. Суди не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом трьох місяців підряд) продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків на суму понад 4174878,00 грн. Суди не врахували, що продаж товарів за збитковими цінами був викликаний не об'єктивними, а суб'єктивними причинами і залежав виключно від волі платника податку. Продаж платником податку товарів за збитковими цінами з метою підвищення рівня продажу в майбутньому не дає правового підґрунтя для покриття ним власних ризиків від результатів окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету.

З урахуванням порушень, допущених судами при розгляді цього спору, всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2007 року, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року та постанову господарського суду Харківської області від 1 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ключові слова: судова практика,  ПДВ,  постанова,  ВСУ,  закон про,  відшкодування ПДВ