Останні публікації

Корисні посилання

Платник ПДВ не довів що знав про наявність фіктивного контрагента в ЄДРПОУ та його реєстрацію як платника ПДВ на момент видачі податкових накладних.
Неділя, 23 серпня 2009 14:59


У Х В А Л А



І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И



18 жовтня 2007 року м. Київ



Колегія суддів Вищого адміністративного суду України


В С Т А Н О В И Л А :


Касаційна скарга ТОВ підлягає задоволенню, а судові рішення – скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з врахуванням наступного.



З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови в задоволені позову ТОВ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.10.2005р. №0000782302/0 та №0000572302/0, від 28.11.2005 року № 0000782302/1 та № 0000572302/1, від 27.12.2005 року № 0000782302/2 та № 0000572302/2, від 22.03.2006 року № 22.03.2006 року № 0000782302/3 та № 0000572302/3, щодо донарахування останньому податку на прибуток в сумі 2777552,82 грн. та про виключення з податкового кредиту 9134523,37 грн. згідно висновків судів є порушення товариством п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість та п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому суди виходили з того, що порушення бухгалтерського і податкового обліку було виявлено відповідачем – ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя під час планової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ за період з 02.02.2004 року по 31.03.2005 року.

В рішенні судів зазначалося, що доводи відповідача про безпідставність формування податкового кредиту та необґрунтованість визначення суми валових витрат ґрунтуються на доказах, якими є рішення судів щодо визнання недійсними установчих документів, статутів та свідоцтв про державну реєстрацію підприємств – контрагентів позивача, а також визнання недійсною їх реєстрації як платників податку на додану вартість від дати внесення до Реєстру платників податку.

Крім того, окремі з контрагентів, за твердженням відповідача, не знаходяться за місцем реєстрації, не звітують перед податковими органами, що свідчить про ознаки фіктивності підприємств, а тому у позивача відсутнє право на видачу податкових накладних.

Разом з тим, при вирішенні зазначеної справи, суди не звернули увагу на наступне.


Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.


Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.


Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», чинного на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст.18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.


З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що контрагенти позивача на час видачі податкових накладних перебували в Єдиному державному реєстрі і були зареєстровані платниками податку на додану вартість.



Щодо питань про обізнаність позивача про обставини державної реєстрації його контрагентів, здійснення останніми господарської діяльності та сплату ними податків, то вони не були предметом дослідження судів, як не була здійснена і перевірка фактів проведення господарських операцій позивачем, хоча саме вони в даній справі є, поряд з іншими, предметом доказування для відповідача згідно ч.2 ст.71 КАС України.


За таких обставин, колегія не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зроблені без належного встановлення дійсних обставин справи, що впливають на права та обов’язки позивача, тому справа підлягає направленню на новий розгляд.


При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, та з огляду на встановлене вирішити спір.


Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 227, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія –


У Х В А Л И Л А:


Касаційну скаргу ТОВ задовольнити, постанову Господарського суду Запорізької області від 23 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року – скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.


За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Ключові слова: судова практика, ПДВ, податкова накладна, право, ГКУ
Останнє оновлення на Середа, 25 листопада 2009 18:03
 


Опитування

Що може допомогти у боротьбі з корупцією в Україні?
 

Популярні статті

Ключові слова