ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.12.2005 р.


У справі N 21-105сво05

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши скаргу Приватного підприємства про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2005 р. у справі за позовом Приватного підприємства до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання недійсним рішення, встановила таке.

У грудні 2004 р. Приватне підприємство звернулось до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 25 листопада 2004 р. N 31889002/21488, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38280 грн., у тому числі: 25520 грн. - основний платіж, 12760 грн. - штрафні санкції.


10 листопада 2005 р. Верховний Суд України допустив до розгляду в порядку провадження за винятковими обставинами скаргу Приватного підприємства, у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2005 р. та залишення у силі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 3 березня 2005 р. і рішення господарського суду Закарпатської області від 24 грудня 2004 р. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та наведено постанови касаційного суду, в яких по-іншому застосована одна і та ж норма права.

Скарга Приватного підприємства підлягає задоволенню.

Перевіряючи постанову суду апеляційної та рішення суду першої інстанцій, касаційний суд, у порушення вимог ст. 111(7) ГПК України, яка встановлює межі перегляду справи в касаційній інстанції, не взяв до уваги обставини, встановлені у згаданих судових актах, самостійно виріши питання про достовірність доказів, чим перевищив межі власних повноважень.

У касаційного суду не було підстав для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки висновок суду першої та апеляційної інстанцій про підтвердження податковими накладними сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, здійснено відповідно до норм матеріального та процесуального закону.

Недоліки в заповненні податкових накладних виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, зокрема: відсутність у деяких з них порядкового номера, в інших - одиниці виміру, адреси одержувача (позивача у справі); не робили накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Ці накладні могли бути підставою для висновку суду першої та другої інстанцій, зробленого в результаті оцінки всіх доказів згідно з вимогами ст. 43 ГПК України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції,

позаяк згідно з абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Судової палати постановила скаргу Приватного підприємства задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 31 серпня 2005 р. скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 березня 2005 р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 24 грудня 2004 р. залишити у силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ключові слова: судова практика , право,  постанова,  податкова накладна,  ПДВ