Останні публікації

Корисні посилання

Судова практика: підпис генерального директора не схвалено органом управління
Вівторок, 13 жовтня 2009 20:00


ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2008 р. № 04/55-62

Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:


ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.07.200, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2007, позовні вимоги Першого заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення до ТОВ "Л" про звернення стягнення на заставлене майно залишені без задоволення; зустрічний позов ТОВ "Л" до Української державної інноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення про визнання недійсним договору застави задоволено.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що директор ТОВ "Л" перевищив повноваження, надані йому Статутом, одноособово підписавши договір застави, подальше схвалення якого не відбулось, а, отже, такий договір за приписами ст. ст. 48, 63 ЦК УРСР є недійсним і не породжує для сторін будь-яких правових наслідків.

Перший заступник прокурора Волинської області, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в касаційному поданні просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, зустрічні позовні вимоги залишити без задоволення.

Свої вимоги касатор обґрунтовує тим, що, за його переконанням, судові акти прийняті з порушенням і неправильним застосуванням ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", ст. 44 Закону України "Про нотаріат", ст. ст. 71, 76 ЦК УРСР, оскільки, судами не враховано, що положеннями Статуту ТОВ "Л" повноваження директора на укладення договорів не обмежені і були перевірені нотаріусом при посвідченні договору застави, проте, виключною компетенцією зборів є тільки затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує ј розміру статутного фонду, а не прийняття рішення про їх укладання, крім того, ТОВ "Л" звернулось з зустрічним позовом про визнання договору застави недійсним після закінчення строку позовної давності.

ТОВ "Л" у відзиві на касаційне подання просить залишити його без задоволення, як необґрунтоване, проте, рішення та постанову у справі залишити без змін, як такі, що прийняті у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального законодавства.


Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 03.07.1998 між Волинським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду (Інвестор) та Фірмою "А" (Підприємство), в подальшому перейменованої в Товариство з обмеженою відповідальністю "А", укладено інноваційний договір № 1/98 з метою реалізації інноваційного проекту, на виконання якого Інвестором була надана Підприємству інноваційна позика у розмірі 2160000 грн., строк повернення якої визначений 30.04.2004.

Рішенням господарського суду Волинської області від 09.06.2005 задоволено позов прокурора Волинської області в інтересах держави в особі позивача про стягнення з ТОВ "А" 2360212,93 грн. заборгованості, пені та збитків за договором № 1/98 від 03.07.1998. Дане рішення набрало законної сили, однак, за твердженням позивача, до цього часу ТОВ "А" не виконане.

Разом з тим, 10.01.2000 між Волинським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Волинське регіональне відділення Української державної інноваційної компанії, та ТОВ "Л" в забезпечення зобов'язання ТОВ "А", яке випливає з інноваційного договору № 1/98 від 03.07.1998, укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Зубенко Т.І. і зареєстрований в реєстрі за № 98, застави майна –адміністративного та виробничого корпусів, що розташовані в м. Луцьку по вул. оцінені в сумі 2003332 грн. і належать відповідачеві згідно Свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 1999 та зареєстрованого у Волинському обласному БТІ.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову про звернення стягнення на зазначене майно і задовольняючи зустрічні вимоги про визнання договору застави від 10.01.2000 недійсним, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР (що діяв на час укладення спірної угоди) юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом і положенням.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.

Статтею 62 вказаного закону передбачено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Згідно з Статутом ТОВ "Л", затвердженим зборами учасників товариства (протокол № 1 від 28.12.1999), управління товариством здійснюють збори учасників на чолі з головою, дирекція, ревізійна комісія. Виконавчим органом товариства, який здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю, є дирекція до складу якої входять: генеральний директор, директор з юридичних питань, директор з економічних питань, головний бухгалтер. Дирекцію очолює генеральний директор, який обирається або призначається на посаду загальними зборами учасників товариства. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи , які не є учасниками товариства й призначаються генеральним директором та працюють за контрактом (трудовим договором). Дирекція вправі вирішувати усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції. Дирекція підзвітна зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Дирекція діє від імені товариства в межах, встановлених Законом "Про господарські товариства" та установчими документами. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом зборами або директором (п.п.2.3.1, 2.3.3 Статуту).

Зазначені статутні положення не суперечить як статті 29 ЦК УРСР (що діяв на час затвердження статуту), так і статтям 97, 99, 145 ЦК України, якими ці положення врегульовані на даний час.

Тобто, зі змісту статуту ТОВ "Л" вбачається, що генеральний директор не є самостійним органом управління, оскільки виконавчий орган товариства –дирекція, складається не з однієї, а кількох осіб (п. 2.3.3 Статуту), а тому для набуття товариством цивільних прав і обов'язків директор повинен виносити відповідні питання на розгляд дирекції чи зборів

ТОВ "Л" зареєстровано 29.12.1999 за № 0060400/624-РВ, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ та реєстрація Статуту розпорядженням виконавчого комітету Луцької міської ради .

Відповідно до ст. 26 ЦК УРСР правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Оскільки юридична особа була зареєстрована лише 29.12.1999, колегія суддів вважає, що надані позивачем виписки з протоколів установчих зборів співвласників від 27.12.1999 правомірно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, адже, установчі збори учасників ТОВ "Л" проведені 03.08.-28.12.1999 (з перервою), а не 27.12.1999, про що свідчать протоколи №№ 1, 2, з яких вбачається, що до порядку денного установчих зборів питання передачі в заставу адміністративного та виробничого корпусів не було включене.

Також, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що докази винесення питання щодо передачі майна в заставу на розгляд повноважного органу управління товариства - дирекції чи зборів учасників товариства - відсутні, отже, спірний договір був укладений одноособово генеральним директором з перевищенням повноважень.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, що був чинним на час укладання спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону (щодо відповідності змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої законом форми угоди, правоздатності сторін за угодою). Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Згідно ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

Оскільки під час розгляду справи доказів схвалення вказаної угоди органами управління товариства суду не надано, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний договір укладений від імені ТОВ "Л" особою –генеральним директором ., яка згідно з положеннями Статуту не була наділена належними повноваженнями на вчинення таких дій від імені юридичної особи, отже, договір застави від 10.01.2000 правомірно визнаний недійсним.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на звернення ТОВ "Л" з зустрічним позовом про визнання договору застави недійсним після закінчення строку позовної давності, оскільки, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи були відхилені такі заперечення позивача проти зустрічного позову з огляду на те, що відповідач дізнався про існування спірного договору з витягу від 28.04.2006 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з яким обтяження всього майна ТОВ "Л" шляхом його арешту було зареєстровано тільки 28.02.2006, тобто, за приписами ст. 76 ЦК УРСР з цього моменту і почався перебіг строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, заборона на відчуження нерухомого майна –адміністративного і виробничого корпусів ТОВ "Л", накладена саме на підставі договору застави від 10.01.2000, була зареєстрована ще пізніше, а саме *.*.2006 , про що свідчить витяг № з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, отже, до цього часу відповідачеві могло не бути відомо про порушення його права через укладення спірного договору застави не уповноваженою особою.

При цьому, посилання скаржника на те, що повноваження директора на укладення договору були перевірені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області при посвідченні договору застави, також не приймаються до уваги колегії суддів як такі, що не впливають на результат вирішення спору і не можуть бути підставою для скасування судових актів в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору застави, адже, цей договір посвідчено нотаріусом , тобто, до його укладення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що первісні позовні вимоги, які ґрунтуються на недійсному договорі, не підлягають задоволенню, натомість, зустрічний позов про визнання договору застави недійсним задоволений правомірно.

Наведене свідчить про те, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 у справі господарського суду Волинської області № 04/55-62 залишити без змін.

Касаційне подання Першого заступника прокурор а Волинської області залишити без задоволення.


Ключові слова:  недійсність договору,  недійсність угод,  договір застави,  повноваження генерального директора,  договір,  судова практика
Останнє оновлення на Четвер, 07 січня 2010 21:42
 


Опитування

Що може допомогти у боротьбі з корупцією в Україні?
 

Популярні статті

Ключові слова