ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2006 р.

№ 8/128-13/614

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення
від 27.10.2005 господарського суду міста Києва

у справі
№8/128-13/614 господарського суду міста Києва

за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю

до


Приватного підприємства

про

стягнення 5627,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення 5627,29 грн. збитків з підстав неналежного виконання останнім укладеного між сторонами договору № 0701/3 від 01.07.02 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.10.2005 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати .

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановив та зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, на підставі укладеного між сторонами договору № 0701/3 від 01.07.02р. (далі-договір) позивач зобов'язався надати відповідачу послуги доступу до мережі ІНТЕРНЕТ, а відповідач - оплачувати надані послуги.

Сторони встановили порядок розрахунків за договором в розділі 3 договору. Відповідно до п.3.2. якого, оплата послуг здійснюється абонентом в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Датою оплати послуг вважається дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно до п. 3.4. договору, якщо відповідач порушив строки оплати, вказані в п. 3.2. договору, позивач припиняє надання послуг відповідачу до внесення відповідних коштів на рахунок позивача. Якщо відповідач протягом місяця після припинення надання йому послуг позивачем не сплатив, то договір вважається розірваним.

Позивач стверджує, що в період з березня 2003 р. по лютий 2004 р. відповідач не оплатив послуги, надані йому на загальну суму 5916,59 грн.

У зв'язку з несплатою відповідачем послуг наданих позивачем за період з 01.03.2003 р. по 01.02.2004 р. позивач виставив відповідачу сумарний рахунок на суму 5916,59 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2004 р. відповідач частково оплатив вказаний рахунок у сумі 319,80 грн. Несплата відповідачем залишку суми по рахунку в розмірі 5627,29 грн. спричинила виникнення спору.

В підтвердження позовних вимог позивач надав акт звірки розрахунків з відповідачем від 20.04.2004 р., який зі сторони останнього підписаний Особа1.

Вказаний акт звірки розрахунків не прийнятий судом як доказ наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України, який діяв на момент складання акту, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Спірний договір від імені відповідача було підписано директором, який діяв на підставі Статуту та за поясненнями представника відповідача є незмінним директором підприємства відповідача по даний час, що підтверджується також довіреністю представника відповідача, яка підписана директором та скріплена печаткою підприємства.

В свою чергу позивач, яким на підтвердження своїх вимог було надано акт звірки розрахунків не надав доказів, які б підтвердили наявність відповідних повноважень Особа1

Твердження позивача, що часткова сплата відповідачем рахунку . підтверджує визнання ним позовних вимог також не прийняті судом.

Рахунок наданий позивачем відповідачу до сплати за всі періоди, в які за твердженням позивача не здійснювалася оплата за договором.

Враховуючи те, що 19.04.2004 р. відповідачем була здійснена часткова оплата рахунку за надані послуги в березні 2003 р. та те, що відповідно до наведеного, вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідача за період з березня 2003 р. по лютий 2004 р. не відповідають умовам вказаного договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Однак, погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки згідно матеріалів справи та доводів скаржника вбачається, що 01.03.2004р. позивачем був виставлений рахунок-фактура на суму: 5916,80 ( п'ять тисяч дев'ятсот шістнадцять гривень 80 копійок), який 19.04.2004 року відповідач частково оплатив в сумі 319, 80 грн. за послуги надані в березні 2003 року.

Суд помилково дійшов висновку, що наявний в матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків, підписаний 20.04.2004 року відповідачем та позивачем, в якому визначено, що у відповідності з договором № 0701/3 від 01.07.2002 року, у період з 01.03.2003 року по 29.02.2004 року позивач надав відповідачу послуги з доступу до мережі Інтернет, а відповідач отримав їх, однак не оплатив, у зв'язку з чим у нього виникла перед позивачем заборгованість в сумі 3839,11 грн. є правочином.

Зазначений акт не є правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, а тому суд безпідставно не прийняв його в якості доказу. Акт завірений печаткою підприємства, однак, при цьому, посада, повноваження Особа 1, а також мотиви підписання нею акта судом не з'ясовано.

Як зазначив скаржник, 29.06.2004 року Відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача ще 320, 02 грн. за послуги, надані в квітні 2003 року згідно договору № 0701/3 від 01.07.2002 року, що підтверджується довідкою від 30.01.2006 року № 31, виданою філією АКБ КРУ.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, у виборі контрагента та визначенні умов договору, а статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, суд безпідставно дійшов висновку, що відповідач належним чином виконав умови договору, зокрема, п. п. 2.3.2., 3.2., 3.3. договору, чим порушив ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530,629, 903 ЦК України.

Наведене свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

За таких обставин та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд місцевому господар ському суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати


норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2005р. у справі №8/128-13/614 скасувати, а справу передати місцевому господарському суду для нового розгляду.