ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 13 серпня 2008 р. № 18/176
Вищий господарський суд України
розглянувши у відритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "А"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 25.03.2008
у справі № 18/176
за позовом
Приватного підприємства "А"
до
Закритого акціонерного товариства
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Приватне підприємство "Б"
про
витребування майна із чужого незаконного володіння
ВСТАНОВИВ:
<...> Господарським судом першої інстанції встановлено:
- 01.02.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "В" (надалі -ТОВ "В") та ПП "А" укладено договір на поставку нафтопродуктів № 58;
- на підставі додатку № 9 від 18.09.2007 до договору поставки нафтопродуктів № 58 від 01.02.2007, відповідно до видаткової накладної № 2480 від 18.09.2007 та товарно-транспортної накладної від 18.09.2007 позивач придбав у власність дизельне паливо марки С (аналог EN 590) у кількості 43 930 л на загальну суму 161 662,40 грн.;
- платіжним дорученням № 1005 від 30.11.2007 ПП "А" сплачено ТОВ "В" 161 662,40 грн. за отримане дизельне паливо;
- слідчим управлінням УМВС України в Полтавській області розслідувалась кримінальна справа за фактом шахрайства з боку службових осіб ПП "У", вчиненого відносно Закритого акціонерного товариства (надалі- ЗАТ), за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, яку в подальшому направлено в слідче управління УМВС України в Полтавській області для проведення досудового слідства;
- як встановлено в ході досудового слідства, спірне дизельне паливо ПП "У" не належало; автомобіль марки РЕНО з дизельним паливом належить ПП "А";
не встановленими слідством особами, під виглядом службових осіб ПП "У" заволоділи шахрайським шляхом грошовими коштами в сумі 152 000 грн., що належать Закритого акціонерного товариства; 21.09.2007 працівниками ЗАТ за вказівкою директора без згоди власника вантажу, тобто директора ПП "А" дизельне паливо самовільно було злито в ємкості заводу, що підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом допиту свідків, протоколом огляду місця пригоди, розпискою, відповідно до якої останній взяв на відповідальне зберігання дизельне паливо у кількості 36 940 т та зобов'язався зберігати до вирішення питання по суті, та іншими матеріалами кримінальної справи;
- крім того, відповідачем не заперечується факт злиття дизельного палива з автомобіля РЕНО у кількості 43 930 л;
- на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд прийшов до висновку, що відповідач не є добросовісним набувачем дизельного палива марки С (аналог EN 590) у кількості 43 930 л, оскільки показання як директора ЗАТ, так і інших працівників відповідача, свідчать про те, що вони не приймали до уваги тих обставин, що власником спірного дизельного палива є ПП "А", а не ПП "У"; водій, який 18.09.2007 заїхав на територію заводу відповідача одразу повідомив, що власником спірного дизельного палива є ПП "А", а злито дизельне паливо було лише 21.09.2007 за вказівкою директора відповідача при відсутності водія автомобіля РЕНО;
- таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України зобов'язаний повернути позивачу спірне майно як безпідставно отримане;
- також суд визнав обґрунтованими заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення витрат за послуги адвоката у розмірі 10 000 грн.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з наступного:
- документами, наявними в матеріалах справи (зокрема, товарно-транспортною накладною від 18.09.2007), не підтверджується факт прийняття спірного дизельного палива ПП "А" (покупець) від ТОВ "В" (постачальник) за договором поставки нафтопродуктів № 58 від 01.02.2007 та додаткової угоди № 9 від 18.09.2007 до нього, оскільки різняться пункти розвантаження, зазначені в подорожньому листі вантажного автомобіля та в ТТН від 18.09.2007 року;
- видаткову накладну № 2480 від 18.09.2007 року на спірний товар не скріплено печаткою ПП “А”; до того ж, з наданого на огляд в судовому засіданні апеляційного господарського суду (25.03.2008 року) оригіналу зазначеної накладної, судовою колегією встановлено окрім відсутності скріплення її печаткою і відсутність підпису керівника ПП “А”, тобто, товар позивачем за цією видатковою накладною прийнято не було;
- в ТТН від 18.09.2007 року відсутні дані про прийняття спірного товару водієм-експедитором та отримання його вантажоодержувачем (ПП “А”) від вантажовідправника (ТОВ “В”); з оглянутого в суді оригіналу ТТН від 18.09.2007 року також встановлено, що зворот її (прим. 4) не оформлявся;
- до того ж, оплата за спірний товар проведена позивачем вже після звернення до суду (12.10.2007 року) з позовом (платіжне доручення № 1005 від 30.11.2007 року);
- при цьому судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що обставини та факти, викладені в постанові від 02.11.2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи, не дають підстав для звільнення від доказування в порядку ст. 35 ГПК України, оскільки в суді кримінальна справа відносно керівника відповідача по факту шахрайства не розглядалася; з цих підстав судова колегія апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, зробленими з посиланням на факти, що встановлені в ході досудового слідства;
- з врахуванням викладеного судова колегія дійшла висновку, що надані у справу письмові докази не дають підстав вважати, що саме позивач є власником спірного товару, а також те, що ЗАТ безпідставно отримано саме належний на праві власності ПП “А” товар.
Причиною виникнення спору у справі є питання щодо наявності правових підстав для примусового витребування майна з чужого незаконного володіння.
Згідно із статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 344 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частинами 1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Як встановлено судом першої інстанції позивач придбав у власність дизельне паливо марки С (аналог EN 590) у кількості 43 930 л на загальну суму 161 662,40 грн. на підставі додатку № 9 від 18.09.2007 до договору поставки нафтопродуктів № 58 від 01.02.2007, відповідно до видаткової накладної № 2480 від 18.09.2007 та товарно-транспортної накладної від 18.09.2007.
Спростовуючи вказаний висновок місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що в порушення приписів ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” у видатковій накладній від 18.09.2007 № 2480 відсутній підпис керівника ПП “А”, а також вказаний підпис не скріплений печаткою ПП “А”, а тому товар позивачем за цією видатковою накладною прийнято не було.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати, зокрема, такі обов'язкові реквізити як зміст господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року первинні документи –це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 N 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 за N 293/1318) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи,
грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю
одержувачів.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом паливо марки С (аналог EN 590) у кількості 43 930 л на загальну суму 161 662,40 грн. від ТОВ "В" отримано за видатковою накладною № 2480 від 18.09.2007 представником Приватного підприємства "А" на підставі виданої позивачем довіреності
Отже, враховуючи, що згідно із пунктом 1.5 додатку № 9 від 18.09.2007 до договору поставки нафтопродуктів право власності на товар переходить від поставщика до покупця в момент підписання видаткової накладної, факт передачі товару за видатковою накладною, оформленої у відповідності з вимогами чинного законодавства матеріалами справи підтверджено, то висновок місцевого суду, що позивач у справі є власником спірного дизельного пального є цілком обґрунтованим.
Водночас, колегія суддів не може погодитися із висновком апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем права власності на спірний товар, який ґрунтується на тому, що в ТТН від 18.09.2007 року відсутні дані про прийняття спірного товару водієм-експедитором та отримання його вантажоодержувачем, пункти розвантаження, зазначені в подорожньому листі вантажного автомобіля та в ТТН різняться, оскільки товарно-транспортна накладна та подорожній лист згідно із Законом України «Про автомобільний транспорт»та з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні підтверджують факт здійснення перевезення вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а тому неправильність оформлення зазначених транспортних документів не спростовує факту набуття позивачем права власності за договором поставки нафтопродуктів № 58 від 01.02.2007.
Відповідно до ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно із ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Такими доказами, зокрема, можуть бути матеріали кримінальної справи, а саме постанова від 02.11.2007 старшого слідчого СУ УМВС в Полтавській області про відмову у порушенні кримінальної справи.
У вказаній постанові встановлено, що: в ході досудового слідства встановлено, що дизельне паливо ПП "У" м. Луганськ не належало; керівництвом ЗАТ без отримання відповідних документів на пальне, та не впевнившись в належності вантажу, перерахувало ПП "У" м. Луганськ грошові кошти у розмірі 152000 грн.; 21.09.2007 працівниками ЗАТ за вказівкою директора без згоди власника вантажу –тобто директора ПП «А» дизельне паливо самовільно було злито в ємкості заводу, що підтверджується матеріалами справи, а саме протоколами допиту свідків, протоколом огляду місця пригоди, розпискою директора та іншими матеріалами кримінальної справи.
Крім того, в ході слідства у вищезазначеній кримінальній справі директором ЗАТ була надана начальнику ПМУ УМВС України в Полтавській області розписка б/н б/д про те, що ним взято на відповідальне зберігання дизельне паливо у кількості 36 638 тон, яке останній зобов'язався зберігати до вирішення питання по суті (арк. с 56, том 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд здійснює оцінку поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене господарський суд першої інстанції, встановивши, що позивач є власником спірного дизельного пального, а відповідач не є добросовісним набувачем дизельного пального, керуючись приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог про зобов'язання Закрите акціонерне товариство повернути позивачу дизельне паливо марки С (аналог EN 590) у кількості 43 930 л на загальну суму 161 662,40 грн., як безпідставно отримане майно.
При цьому місцевим господарським судом правомірно не було взято до уваги угоду від 17.09.2007, укладену між Приватним підприємством "В" комерційна та ЗАТ, на поставку дизельного пального марки С (аналог EN 590) у кількості 36,838 тон, яку підписано у факсовому режимі, та пунктом 10.2 якої передбачено, що договір, а також всі документи, які оформлюються сторонами, у зв'язку з виконанням даного договору і передаються факсимільним зв'язком, мають юридичну силу і повинні бути підтверджені оригіналом протягом п'яти робочих днів, однак як свідчать матеріали справи, сторонами за цим договором не виконано вимог пункту 10.2 договору.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Господарський суд Полтавської області оцінив договір про надання правової допомоги від 10.10.2007, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю, видатковий касовий ордер від 15.11.2007 та обґрунтовано відшкодували позивачу витрати за надану йому правову допомогу адвокатом, виходячи з фактичного розміру вартості таких понесених витрат у розмірі 10000 грн.
З огляду на наведене постанова апеляційного суду зі справи підлягає скасуванню на підставі частини першої статті 11110 ГПК України, а рішення суду першої інстанції відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та за відсутності передбачених законом підстав для його зміни або скасування підлягає залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства «А»задовольнити.
Скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2008, а рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.2007 у справі № 18/176 залишити без змін.
Ключові слова: видаткова накладна, печатка, судова практика, добросовісний набувач, підпис, право власності, довіреність
|
Аналітика і практика