СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А


20.07.2004 Справа N 30/349


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>
за участю представників: <...>
розглянувши касаційну скаргу Печерського районного молодіжного спортивно-туристського клубу (далі - Клуб) на постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2004 року у справі за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Печерськжитло" (далі - Підприємство) до Клубу про виселення, В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2003 року Підприємство звернулось до суду з позовом про примусове виселення Клубу з нежитлового приміщення загальною площею 78,9 кв.м у будинку по вул. Січневого повстання міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 1 січня 2002 року між відповідачем та Державним комунальним підприємством по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району міста Києва (правонаступником якого є позивач) було укладено договір N 49/303 оренди зазначеного нежитлового приміщення. Строк дії договору закінчився 1 січня 2003 року. 28 січня 2003 року відповідачу було надіслано попередження N 18-168/11 про те, що договір не буде продовжено на новий термін, однак Клубом орендоване приміщення звільнене не було.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що був добросовісним контрагентом і протягом останніх 10 років орендував вказане нежитлове приміщення, а позивач протягом місяця після закінчення терміну дії договору оренди N 49/303 від 1 січня 2002 року не повідомив його про розірвання договору. Лист про наміри щодо непролонгації договору надійшов до нього лише 13 лютого 2003 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 8 липня 2003 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2003 року, позов задоволено з тих мотивів, що відповідач безпідставно займає спірне приміщення.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2004 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2003 року залишено без змін.

24 червня 2004 року - Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Клубу, в якій ставиться питання про скасування наведених судових рішень. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції України.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи касаційну скаргу Клубу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, Вищий господарський суд України виходив з того, що оскаржувана постанова відповідає вимогам закону.

Разом з тим, з обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору заявив орендарю про припинення договору. З таким висновком погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій. Однак цей висновок суду зроблено з порушенням вимог чинного законодавства.

Судами не з'ясовано, чи мала право особа, яка підписувала листи-попередження, відповідні повноваження.

У силу статті 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

З матеріалів справи не вбачається право першого заступника директора Підприємства укладати на підставі закону або статуту від імені згаданої юридичної особи договори, направляти контрагентам заяви про припинення договорів.

Згідно зі статтею 62 Цивільного кодексу УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

У заявах-попередженнях, підписаних першим заступником директора, не зазначені правові підстави повноважень на це.

Підписання таких попереджень зазначеною особою за відсутності підстав для цього мало б правове значення лише у випадку, передбаченому статтею 63 Кодексу , при умові, що наступне схвалення юридичною особою мало б місце в межах місячного строку з моменту закінчення строку оренди.

Наведені обставини, всупереч вимогам статті 43 ГПК України, залишилися не дослідженими судом. Разом з тим, твердження суду про відповідність заяви позивача про припинення договору вимогам закону без підтвердження відповідних повноважень особи, яка підписала заяву-попередження, закону суперечить.

У матеріалах справи знаходиться лист позивача, підписаний іншим заступником директора Підприємства вже в листопаді 2003 року, коли справа розглядалась судами, про необхідність, під загрозою розірвання договору оренди N 49/303 від 1 січня 2002 року, укласти договір на охорону пам'яток історії, культури та історичного середовища. З цього листа, при наявності відповідних повноважень у особи, що його підписала, можна зробити висновок про визнання позивачем факту продовження договору від 1 січня 2002 року.

Судами також не враховано, що листом позивача від 8 січня 2003 року, у зв'язку з закінченням строку договору, відповідачу було запропоновано в термін до 1 лютого 2003 року укласти новий договір на оренду спірного приміщення або здати його за актом прийому-передачі.

У листі-відповіді відповідача від 31 січня 2003 року зазначено про згоду на оренду приміщення. Відповідач підкреслював те, що протягом місячного строку сторони не заявляли про перегляд (зміну) договору N 49/303 від 1 січня 2002 року. Пропозиція позивача укласти новий договір розцінювалась відповідачем як пропозиція укласти договір на новий строк, з чим відповідач погодився, тобто, сторони в письмовій формі досягли згоди стосовно продовження договору.

Відповідно до статті 154 Цивільного кодексу УРСР, якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Письмова пропозиція позивача на укладення договору та відповідна письмова відповідь-згода відповідача залишені судами без належної правової оцінки, у той час як вирішального значення було надано попередженню-вимозі позивача від 28 січня 2003 року, одержаному відповідачем значно пізніше, тоді, коли договір міг вважатися вже укладеним.

Пропозиція укласти новий договір та відповідь-згода, направлені сторонами протягом місяця, могли бути підставою для продовження договору. При цьому, сторона, яка запропонувала продовжити договір оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, і одержала згоду, не може протягом того ж місячного строку подати заяву про припинення або зміну умов договору оренди в порядку, передбаченому ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки в такому разі договір було вже продовжено.

Окрім того, суди не звернули уваги й на те, що позивач виступав у спірних правовідносинах як орендодавець, не будучи ні власником, ні органом, який уповноважений управляти комунальним майном.

Разом з тим, дійсна воля власника та органу, який уповноважений управляти спірним майном, мають правове значення для вирішення даного спору, але також залишилися не з'ясованими судом.

Відповідно до пункту 6.2 договору, продовження строку дії договору оренди здійснюється за рішенням органу, який уповноважений управляти комунальним майном.

Задоволення ж позову не ґрунтується на тому, що Печерська районна державна адміністрація у місті Києві (орган, уповноважений управляти відповідним комунальним майном) протягом установленого законом строку після закінчення строку оренди заявила про припинення або зміну договору оренди.

Суди не обґрунтували право позивача як на вирішення питань, пов'язаних з припиненням або зміною договору оренди, так і на подання позову.

Печерська районна державна адміністрація міста Києва в пункті 4 розпорядження представника Президента України від 19 квітня 1993 року N 237 "Про надання Печерському районному молодіжному спортивно-туристському клубу приміщення в орендне користування у будинку по вул. Січневого повстання у місті Києві" передбачила можливість позбавлення відповідача права користування орендованим приміщенням - у разі його неосвоєння протягом півроку або використання не за призначенням.

Суди не з'ясували й того, чи використовувалося спірне приміщення відповідачем за призначенням.

Порушення вимог матеріального та процесуального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Клубу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2004 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2003 року та рішення господарського суду міста Києва від 8 липня 2003 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ключові слова: акт прийому-передачі,  підпис,  судова практика,  постанова,  ВСУ,  продовження договору оренди,  заява-попередження,  договір оренди нежитлового приміщення